Козаки Київської Русі

автор: Дiана Харчук

Офіційна історія козацтва охоплює період з XVI ( ну якщо історик розщедриться, то з XV) по XVIII століття. Але насправді вона набагато глибше, і має коріння в часи Київської Русі. 

Бродники

Першою значною подією в козацтва Київської Русi, називають чорний 988 рік. Рік хрещення Русі. Яке проводилося загнанням солдатами людей  в Дніпро, i масовими вбивствами тих, хто був не згодний. 

За меж Києва, такими ж методами, проводилося хрещення всієї Русі. Як свідчать сучасні дослідники, нi про яку "радість i блаженство", так ярко описано в літописах, які писалися під наглядом князя, і близько не було. 

Народ повстав. Масові були страти священників, які до своєї парафії,  без озброєного загону дружинників носа не совали. Але, не зважаючи на опір, язичники програли. 

Племена були роз'єднані. Багато чого один одному мали пред'явити. В той же час за Володимиром стояло професійне, навчене військо. Але, що ще гірше, за ним стояла Візантія. 

Одна з найсильніших світових держав свого часу, i найбільший центр православ'я. Власне кажучи, Володимир охрестився  аби мати союзника. I союзник, гаряче допомагав "новонавернутому в істинну віру" князеві. Разом зі священниками прибували найманці, пряма грошова допомога, вигідні торговельні угоди. Одним словом - продався.

Програвшi язичники, хто ставав "двовiрцем" приймав християнство, в тихую продовжуючи сповідувати вiру предків. Хто боровся до кінця. Ну а хто не хотів нi хреста одягати, нi вмирати, переселився в степи. 

Бродники, як їх стали називати, вiд слова "бродити" . В той час це був синонім "кочувати". Зайнявши пониззя Дніпра, поруч з торговими маршрутами, за певну оплату, охороняють купців в степах. 

Згодом вони стають елітними найманцями. Православні князі, наймають язичників для розбiрок один з одним. Не гидують набігами на вчорашню батьківщину. Як i "роботою" на монголів  під час сумнозвісного побоїща на  річкi Калка 1223 році. Язичники-вигнанці сприйняли це як реванш, відмітившись в руйнуванні православних святинь. 

 

Берладники 

Часи Галицької русі. Створення нової держави не було безкровним. Бояри не бажали об'єднання.  Але найбільше, в принципi як i завжди, вiд міжусобиць діставалося простому люду. Тому, коли князь увійшов у сили, багато хто тікав за Дунай.  У свій час, Дунай став центром опозиції.   

Найвідоміший діяч берладників  князь Іван Берладник. Завдяки йому, в принципi відомо про таке явище як берладники в нашій історії. 

Народився в 1112 році. Про дитинство відомо тільки те, що він був князівського роду. Наступна згадка 1141 рік. Вступає в боротьбу за Галицький княжий стіл, але програє. 1146 році вiдправляється за Дунай. Зібравши місцевих, які отримали назву від міста Берлади,   в загін , наймаються на службу до Київського князя. 

1158 рiк. Найвідоміша згадка про берладників. Івана визнали за князя Берладників, через що отримує прізвище ( тут можна згадати Данила, який був "Галицький") i разом з половецьким військом, при підтримці місцевих жителів , i за згоди Києва заявляє права на Галицький стіл. Але був розбитий. 

Спроби закріпитися на землях задунаю не мали успіху. Берладське князівство було розбите вщент. Сам розбитий князь тікає до Києва. Але там не бажають сваритися з Галичиною, тому дають йму гроші i виправляють в Візантію. Де вiн i помер в 1161 чи 1162 році про досить туманних обставинах. 

 

Галицькі вигонцi

Тринадцяте століття . Об'єднується  Галицьке i Волинське князівство. Не всі задоволені, виникають численні повстання. Людям це діло набридло,  i вони зриваються в землі колишніх Берладників. 

Про вигiнцiв відомо мало. Саме поняття "вигiнець", перекладають як вигнанець, чи втікач, який займається вигоном скота. Ледь чи не єдина згадка про них в документах "Літопис про битву на рiчцi Калка", де їх згадують як союзників руських князів.

 

Реванш степовиків 

Після 1223 року, війська русичів, тi якi зуміли, повернулися до дому. Але, навіть в такий час, князьки лишилися князьками. Міжусобиці i не думали згасати. Простим людям був вибір не великий - або монгол уб'є, або дружинник сусіднього князя. I тут русичі стали звертати свою увагу на степи, де йшла партизанська війна. 

Наші історики люблять розписувати про поразку на рiчцi Калка, але забувають про реванш степовиків. Яка б для загарбників це перемога не була, але опiр тривав. Половці настільки вимотали сутичками монголів, що тi були змушені відійти  для поповнення. 

Місцем збору нової орди стало місто Суваж, на Волзі. Де були розбити нападом кочовиків. Битва на Суважi була не довга i мала біль псилогічний ефект. Чингісхан, бачачи що степи не здаються, викладає свій похід на Русь. Власне кажучи, чого Київ впав в 1240 році, а не в 1223 році, коли здавалося б нічого вже не заважало. 

Слава про цю перемогу рознеслася швидко, i до степовиків стали приєднуватися русичі. Більше того угорський король, в якого i так служили біженці половці, побачив в степовиках реальну силу, яка може протистояти монголам. I став їх активно пiдтримувати. 

От така вона ,історія витоків козацтва. Не завжди однозначна, але багатогранна i набагато давніша, чим нам викладають в підручниках.